Оригинал статьи

У цьому пості я хотів би пояснити, чому я як менеджер в охороні здоров’я вже давно не радію, коли чую про будівництво або відкриття нових медичних центрів з кардіології, онкології або інших захворювань. Як людині мені приємно бачити, що в країні є меценати, є благодійність - як у прикладі з “Лікарнею майбутнього”. Але як професіонал я бачу у системному захопленні медичними центрами лише симптоми управлінської хвороби.

У чому ж полягає хвороба? У диспропорції ресурсів поміж функцій системи. Якщо наша система це організм, то можна сказати, що енергія, яку вона споживає іде не у ріст та м’язи, а у жирові відкладення. Через це вона неповоротка, хвора і дуже багато їсть.

Система охорони здоров’я повинна виконувати три головні функції: попереджати, надавати допомогу та рятувати (клацніть на малюнок нижче для збільшення).

Порятунок потрібен найменшій кількості пацієнтів. Це пацієнти, наприклад, з інфарктом міокарду або тяжкими травмами. Але більшості, переважній більшості пацієнтів потрібна просто медична допомога. Людям потрібно пролікувати гіпертензію, пройти діагностику, проконсультуватися у гінеколога. А ще більшій кількості людей, а простіше кажучи усьому населенню потрібно попереджати хвороби. Тримати вагу в рамках, правильно харчуватися, регулярно робити огляди у лікаря.

Пацієнтам, яких потрібно рятувати, необхідно найбільше ресурсів від системи - майстерності і часу лікарів, обладнання, ліків, часу на реабілітацію. І чим далі ми рухаємося у бік попередження, тим менше ресурсів ми витрачаємо на одного пацієнта.

Але найголовніше те, що чим далі ми рухаємося у бік попередження - тим значніших медичних результатів ми досягаємо! Попереджена хвороба сьогодні - це її відсутність, або легка форма через 10 років. Непопереджена хвороба сьогодні - це гострий стан через 10 років, який обійдеться системі у десятки і сотні разів дорожче.

Попередження робить найбільшу маржу. Ми мало вкладаємо, а пацієнт багато отримує. Логічно, що системі охорони здоров’я значно вигідніше інвестувати у попередження та допомогу (яка теж дає непогану віддачу). Тим більше “ринок” спонукає до цього: поширення хронічних хвороб і поступове зникнення інфекційних потребує саме профілактики та постійної допомоги.

Але ми спостерігаємо протилежне. Найбільші інвестиції ідуть у функцію порятунку. Більше і більше вкладають у лікування інфарктів та останніх стадій раку. Але це вигідно лише тим, чиї прізвища з’являться на сторінках газет або у випусках новин. Система буде вимагати ще більше грошей, щоб витратити їх на пацієнтів із дуже тяжкими хворобами. А таких пацієнтів буде все більше. І допомоги вони будуть отримувати все менше.

Якщо думати з висоти усієї системи, політика забудови країни новими сучасними медичними центрами - це лише разовий вияв героїзму. І абсолютно провальна стратегія з точки зору менеджменту. Бо на рівні системи загалом інвестиція у “рятувальний” медичний центр - це не інвестиція взагалі. Це збитковий проект як для інвесторів, так і для пацієнтів.