Оригинал статьи

Сьогодні продовжу розмову про небезпеки моделі охорони здоров’я, яку ми називаємо страховою медициною (назва не дуже правильна, але коротка і зручна). Ім’я цій небезпеці - старіння населення. Це явище актуальне і для нашої країни, хоча найбільше - для країн розвинених. Не дивлячись на те, що влада, таке враження, робить усе для того, щоб люди вмирали молодшими, наша нація таки стає старшою. І із збільшенням добробуту (а він, слава Богу, таки збільшується) тенденція до старіння неселення тільки посилюватиметься. Що це означає для охорони здоров’я, і чому я говорю про загрозу моделі загальнообов’язкового страхування?

Почнімо з того, що найбільше людина витрачає на свою охорону здоров’я наприкінці свого життя, а надто в останні роки. Тобто в літньому віці (Приклад: структура витрат за віковими групами у США. Натисніть на малюнок нижче для збільшення).

Більшість з витрат для літніх людей бере на себе держава - так влаштовані системи в більшості країн. В реальності це виглядає так: держава за допомогою податків (або системи страхування) бере гроші в молодших працездатних людей і витрачає їх на лікування старших і непрацездатних. Це і є принцип соціальної солідарності.

Якщо населення старіє, старших людей стає більше, а молодших менше, а отже

а) молодшим людям доводиться платити все більше податків/або страхових внесків (бо молодих все менше)

б) старші люди отримують все менше виплат (бо цих людей все більше)

Через такі прості розрахунки постає питання про доцільність молодим людям платити податки та страхові внески. Справді, коли молода людина, заплативши податки в молодості, досягне літнього віку, вона отримає значно менше допомоги (бо літніх людей буде значно більше ніж сьогодні).

Крім усього, більшій кількості літніх людей необхідно буде надавати більшу кількість пенсійних виплат. А вони формуються з тих само податків, що і фонди охорони здоров’я.

Ще один фактор витрат, який приходить з віком - хронічні хвороби. Оскільки можливості медицини зростають, дуже багато захворювань, які раніше мали гостру форму і для літньої людини ставали летальними, сьогодні стають виліковними і перетворюються на хронічні медичні стани, з якими людина живе багато років. Добре відомо, що хронічні стани тягнуть за собою значно більше витрат, ні гострі епізоди хвороб.

На мою думку, ці тенденції ставлять під сумнів спроможність страхових моделей у охороні здоров’я у їх сьогоднішньому вигляді і надалі покривати все населення так, як вони роблять це тепер. Саме через це ми і спостерігаємо системні кризи у багатьох розвинених країнах. Страхові моделі охорони здоров’я виникли у часи, коли як структура суспільства, так і структура захворюваності - а отже і попит на послуги охорони здоров’я, були зовсім іншими. Сьогодні хвороби перестають бути короткотривалими “страховими випадками”. Вони є явищами, з якими люди живуть багато років (особливо у літньому віці) та які вимагають не стільки лікування, скільки супроводу та догляду.

Я вже давно занепокоєний безапеляційністю, з якою в нашій країні ставляться до моделі загальообов’язкового державного страхування. Цікаво, чи враховуються ці дуже важливі тенденції при розробці цієї моделі? Чи не вийде так, що впровадивши страхову медицину через 10 років, ми знову запізнимося і зрозуміємо, що ця модель не відповідає потребам суспільства, що значно змінилося?