Оригинал статьи

Є в демократичному устрої держави такий принцип -  розділення влади. Задумано просто і ефективно: законодавство - в одних руках, виконання законодавства - в інших, суди -в третіх. Баланс. І в охороні здоров’я ситуація приблизно така ж: є замовник послуг (типу представник народу), провайдер (надає послуги) та платник (платить за послуги). Тут так само бажано, щоб в одного суб’єкта була одна роль. Теж баланс. І от хоча ми можемо (з великою правда натяжкою) сказати, що в державному устрої у нас баланс є, то в охороні здоров’я спостерігаємо взагалі цікаву картину.

Дуже цікава думка пролунала від Sanosa у коментарях до однієї з попередніх статей про ці, скажімо так, своєрідні відносини між гравцями всередині української охорони здоров’я. Зацитую:

МОЗ ? регулятор, оскільки, видає законодавчі акти, що реєструються в Міністерстві юстиції і мають законну дію, веде ліцензійну діяльність і проводить атестаційно-акредитаційну політику, і т.д.; МОЗ ? надавач, оскільки, діюча мережа лікувально-профілактичних закладів підпорядкована і повністю в юрисдикції МОЗу (приватні і відомчі ЛПЗ залишаємо на потім); МОЗ ? замовник, оскільки, він є органом виконавчої влади, що здійснює оплату замовлених послуг/медичної допомоги подібно до любого виду страховиків.

Так воно і є. МОЗ у нас і замовник, і надавач, і платник, він же тобі і регулятор. А у світі прийнято робити інакше. Як правило, замовником виступає якась державна структрура, на зразок нашого міністерства. Провайдером (надавачем) є мережа закладів у переважній більшості неприбуткових, але які не є у власності отого міністерства. До провайдерів також належить ланка сімейних лікарів, які також не прямо підпорядковані міністерству, а здебільшого укладають з ним контракти. Платниками ж виступають страхові фонди, або окремі компанії (там де страхування приватне), або держпрограми або ще хтось окрім міністерства-замовника. От система і виходить врівноваженою.

Я можу помилятися в деталях, але загалом цей принцип можна відчути практично в кожній більш-менш розвиненій (увага!) навіть державній соціалізованій системі. Може ви помітили, я скрізь уникаю називати регулятора. У моєму розумінні, окремого органу-регулятора взагалі бути не повинно.Трикутник повинен бути побудований так, щоб бути стабільним за рахунок взаємно врівноважених інтересів сторін. А для регулювання спірних питань є система законодавства і судові органи. У розвинених країнах регулятором системи охорони здоров’я є той самий орган, що регулює й усі інші сфери - парламент (за допомогою законів). Не розумію, навіщо в системі потрібен ще один гравець “з особливими повноваженнями”.

Останнє і найголовніше. Велика українська “реформа” імені страхування. Як думаєте, що вона змінить у трикутнику. Ви теж помітили? Так, нічого. Зміниться платник - на страховий фонд, утворений МОЗом. Тоді “встайот вапрос”: в чому, власне, реформа?